ПАМЯТКА УЧИТЕЛЮ

по профилактике конфликтов

1.       Помните, что конфликты гораздо легче предупредить, чем разрешить. Чем острее и длительнее конфликт, тем труднее его закончить. Учитесь защищать свои законные интересы без конфликтов.

2.       Никогда не превращайте учеников в инструмент борьбы с администрацией школы, другими учителями, родителями школьников. Таким способом вы и своих целей не добьетесь, и мнение о себе коллег и учеников испортите.

3.       Постоянно учитесь контролировать свои негативные эмоции. В процессе общения такие эмоции выполняют отрицательные функции:

•        оказывают разрушающее влияние на здоровье того, кто злится;

•        ухудшают качество мышления;

•        снижают объективность оценки окружающих;

•        по закону эмоционального заражения вызывают ответную неприязнь у партнера по общению.

4.       Никогда не выясняйте отношения с коллегами и родителями школьников в присутствии учеников.

5.       Не стремитесь радикально, быстро, «лобовыми» методами переделывать учеников: Перевоспитание и воспитание школьника — процесс длительный, требующий от учителя терпения, ума, такта и осторожности.

6.       Оценивая результаты учебы и поведение школьника, всегда сначала обращайте внимание на то, что ему удалось сделать и чего достичь. Только после этого уместно и менее конфликтно сказать о недостатках поведения или учебных знаний ученика. Не оценивайте его личных качеств.Опора на положительное в обучении и воспитании обучающихся, во-первых, позволяет повысить эффективность работы учителя, во-вторых, способствует профилактике конфликтов между педагогом и школьниками.

7.       Никогда на своих уроках не давайте негативных оценок деятельности и личности других учителей, администрации школы, родителей.

8.       Помните, что хорошие взаимоотношения с окружающими представляют собой не только самостоятельную, но и большую общественную ценность. Школа – модель общества, где ученики усваивают социальные нормы отношений между людьми. Педагог – эталон поведения, на который ориентируются школьники.

9.       Постоянно учитесь без каких-либо условий любить или, по крайней мере, уважать всех, начиная с себя.

10.     По своему социально-психологическому статусу вы всегда выше любого ученика. Однако не стоит злоупотреблять своим учительским авторитетом. Лучше старайтесь поддерживать авторитет, повышая качество преподавания и создавая высоконравственную атмосферу в классе.

11.     Во все времена у всех народов сложно было жить без чувства юмора. Смех способен предотвратить многие конфликты.

Методичні рекомендації для педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів щодо своєчасного виявлення суїцидальних ризиків серед учнів підліткового віку

1. Особливості суїцидальної поведінки в підлітковому віці

Суїцидальна поведінка підлітків, маючи подібність з діями дорослих, відрізняється віковою своєрідністю. Підліткам характерна підвищена вразливість і навіюваність, здатність яскраво відчувати і переживати, схильність до коливань настрою, слабкість критики, егоцентрична спрямованість, імпульсивність в ухваленні рішення. Досить часто самогубство дітей і підлітків викликається гнівом, протестом, злістю або бажанням покарати себе і інших. При переході до підліткового віку виникає підвищена схильність до самоаналізу, песимістичної оцінки навколишнього оточення і своєї особистості. Емоційна нестабільність, що часто призводить до суїциду, нині вважається варіантом вікової кризи майже у чверті здорових підлітків.

Вирізняють три типи суїцидальної поведінки підлітків:

Демонстративна суїцидальна поведінка - це зображення спроб самогубства без реального наміру покінчити з життям, з розрахунком на порятунок. Усі дії спрямовані на привертання уваги, відновлення інтересу до власної персони, жалість, співчуття, відхід від покарання за здійснення важкого вчинку, відплату за образу, несправедливість, коли оточення помститься кривдникові. Місце здійснення спроби самогубства вказує на її адресат: удома - рідним, в компанії однолітків - комусь з них, в громадському місці - суспільству в цілому, владі.

Афективна суїцидальна поведінка - тип поведінки, що характеризується, передусім діями, що здійснюються на висоті афекту. Суїцид під час афекту може носити риси спектаклю (але може бути і серйозним наміром) хоча і швидкоплинного. Тривалість афективної ситуації визначає і коливання наміру суїцидальної поведінки.

Істинна суїцидальна поведінка - навмисна, обдумана поведінка, спрямована на реалізацію самогубства, іноді довговиношувана. Підліток піклується про ефективність дій і відсутність перешкод при їх здійсненні. У залишених записках звучить мотив власної провини, самобичування, турбота про близьких, які не повинні відчувати причетності до скоєної дії.

До особливостей суїцидальної поведінки в підлітковому віці також відносяться:

1. Недостатньо адекватна оцінка наслідків суїцидальних дій.

Для підлітків смерть стає усе більш очевидним явищем, переходячи з області фантазії в реальну дійсність. Але вони фактично заперечують її для себе, ганяючи на мотоциклах, експериментуючи з небезпечними речовинами і залучаючись до іншої ризикованої для життя активності. Підліток приймає думку про власну смерть, але намагаючись здолати тривогу, викликану нею, в реальності заперечує таку можливість. Нерідко багато підлітків, здійснюючи суїцид, безпосередньо не передбачали смертельного результату. На відміну від дорослих, у них відсутні чіткі межі між істинною суїцидальною спробою і демонстративно-шантажним суїцидальним вчинком.

2. Несерйозність і незначність мотивів.

Несерйозність, скороминущість і незначність (з точки зору дорослих) мотивів, якими підлітки пояснюють свої спроби самогубства. Цим обумовлені труднощі своєчасного розпізнавання суїцидальних тенденцій і частота несподіваних для навколишніх випадків.

3. Вплив соціального середовища.

Суїцидальні спроби в підлітковому віці, на відміну від дорослих, не мають прямолінійної залежності від наявності і характеру симптомів психічних порушень, зокрема депресії. У співвідношеннях цих двох чинників надзвичайно важлива роль належить впливу соціального середовища.

4. Взаємозв'язок суїцидальних спроб з іншими видами девіантної поведінки.

Існує наявність взаємозв'язку спроб самогубства підлітків з деякими видами девіантної (що відхиляється) поведінки: втечами з дому, прогулами в школі, раннім палінням, незначними правопорушеннями, конфліктними взаємовідносинами з батьками, з випадками алкоголізації, наркотизації, сексуальними ексцесами і т. д.

Загальношкільні батьківські збори : " Роль батьків у профілактиці суїцидальної поведінки підлітків"  

Розглядались такі питання:

          Причини підліткового суїциду;

       Взаєморозуміння батьків і дітей  основний принцип виховання психічно здорової, відповідальної , зрілої                   особистості дитини;  Перші кроки до порятунку дитини, що можуть зробити батьки для попередження                   формування неадекватної  поведінки дитини,  профілактики депресивних станів дитини.

                         Акція "Я обираю життя"  для учнів 7х-10х класів       

2. Чинники, що впливають на суїцидальну поведінку підлітків

Не існує якогось єдиного причинного чинника суїциду. Разом з тим, для тих підлітків, у яких відзначається схильність до суїциду, встановлені наступні фактори ризику:

Соціально-середовищні фактори

Як вже відзначалося, суїцидальна поведінка підлітків значною мірою залежить від впливу соціального середовища. Потрапляючи в несприятливі життєві ситуації, в силу ще недостатньої психологічної стресостійкості, підлітки виявляються іноді найбільш незахищеною і суїцидонебезпечною соціальною групою.

Серед соціальних чинників, що впливають на суїцидальну поведінку підлітків, необхідно виділити наступні:

1. Критичні сімейні ситуації:

а) відлучення від матері (через її хворобу, від'їзд або відхід), відторгнення матір'ю (з хворобливих міркувань, через зайнятість або за наявності інших прихильностей), залишення в іншій сім'ї (родичів або чужих людей), переміщення до інтернатної  установи або лікарні;

б) розлади в сім'ї (конфлікти);

в) занедбаність (емоційне відторгнення);

г) знущальне ставлення, зневага або побиття;

д) висунення надмірних вимог;

е) поява нової людини в сім'ї (вітчима, мачухи, іншої дитини).

2. Критичні шкільні (навчальні) ситуації :

а) труднощі через нездатність впоратися з навчанням;

б) труднощі через відсутність контакту з учителями або їх ворожість;

в) неприйняття однолітками в колективі;

г) зміна навчального закладу;

д) відсутність на заняттях через хворобу (відрив від однолітків, нерухомість, больові відчуття, відставання від навчальної програми).

3. Специфічні підліткові ситуації :

а) переживання  фізичних і психічних змін, страху нових форм свого "Я";

б) переживання  самотності, відторгнення, зради (друга або коханої людини);

в) переживання  втрати надій і розчарування;

г) переживання  відчуження і незрозумілості;

д) переживання прийдешньої відповідальності або звинувачення.

4. Імітаційний суїцидальний вплив:

Існує багато свідчень, що імітаційна поведінка грає певну роль у провокації самогубств серед підлітків. Проведені дослідження про вплив теленовин і бойовиків на частоту самогубств виявили наступну закономірність: чим більше телеканалів показувало передачі, пов'язані з суїцидами, тим більшою була частота самогубств. Ще в 1774 році під впливом повісті
Й.В. Гете "Страждання юного Вертера", яка у той час була дуже популярною в Європі, багато вразливих юнаків здійснювали самогубства. Як відомо, герой повісті, що розривається безнадійними пристрастями, особливо нерозділеною любов'ю, вистрілив собі в голову. Представники влади через страх перед можливістю імітаційних самогубств, не лише заборонили, але навіть знищували екземпляри цієї книги. Незабаром після цих подій виник термін "ефект Вертера", що означає імітаційний суїцидальний вплив. Він актуальний і в наш час. Добре відомий такий факт у школах: якщо один з підлітків вчиняє самогубство, то його приклад можуть наслідувати інші. В основі такої поведінки лежить реакція групування з однолітками, яка є найбільш характерною для підліткового етапу психологічного розвитку .

Медичні фактори

1.Соматичні порушення:

а) онкологічні та серцево-судинні хвороби;

б) хвороби органів дихання (астма, туберкульоз);

в) ВІЛ-інфекція;

г) втрата фізіологічних функцій (зір, слух, рухи);

д) природжені або придбані потворства;

є) стани після важких операцій та трансплантації донорських органів.

2. Психічні порушення:

а) наркозалежність (алкоголь, психоактивні речовини);

б) психічні хвороби (шизофренія, епілепсія, психопатія);

в) емоційно-депресивні стани:

Емоційні переживання є одним  з  основних показників можливості суїциду. Більшість потенційних самовбивць страждають від депресії.

Ознаками емоційних порушень є:

- втрата апетиту або імпульсивна обжерливість, безсоння або підвищена сонливість, принаймні протягом останніх днів;

- часті скарги на соматичне погіршення здоров'я (на болі в животі, головні болі, постійну втому, часту сонливість);

- незвично зневажливе відношення до свого зовнішнього вигляду;

- постійне почуття самотності, даремності, провини або смутку;

- відчуття нудьги при проведенні часу в звичному оточенні або виконанні роботи, яка раніше приносила задоволення;

- відхід від контактів, ізоляція від друзів, членів сім'ї, перетворення на людину-одинака;

- порушення уваги зі зниженням якості виконуваної роботи;

- думки про смерть;

- відсутність планів на майбутнє ("Чому це повинно мене турбувати? Адже завтра я можу померти".)

Індивідуально-психологічні фактори

Акцентуація (загостреність) окремих рис характеру:

В підлітковому віці саме характер є найбільш значущим показником психологічного розвитку особистості. Схильність до суїцидальної поведінки досить висока при наявності таких типів акцентуацій:

• Сензитивний тип – надмірна чутливість, підвищена вразливість, почуття неповноцінності, низький рівень контактності, емпатійність, почуття обов’язку, досить важко реагують на ситуації приниження чи несправедливих підозр та звинувачень;
• Тривожний тип - постійний страх за себе і своїх близьких; легкість виникнення нав’язливих дій, думок, уявлень; нерішучість, схильність до роздумів, емоційна стриманість; нестерпні ситуації з непередбаченим кінцем, швидкою плинністю подій, необхідністю прийняття самостійних рішень;
• Емоційно-лабільний тип – емоційна нестійкість, крайня мінливість настрою, його залежність від обставин, глибина переживань; важко переживаються відторгнення з боку близьких чи друзів, вимушене розлучення з ними; явна несправедливість, осуд, принизливі нотації;
• Циклоїдний тип - періодичні коливання настрою і життєвого тонусу, періоди підйому і спаду; найбільш вразливі в субдепресивній фазі, серйозні невдачі та нарікання з боку оточення в цей період можуть підсилити депресивний стан, спровокувати суїцид;
• Демонстративний тип – виражений егоцентризм, постійне бажання перебувати в центрі уваги, бажання справити враження, висока пристосованість до людей; важко  переживають ситуації зменшення уваги до своєї персони, «викриття» уявних чеснот та досягнень, ситуації особистої відповідальності; найбільш характерні демонстративно-шантажні суїциди.

3. Індикатори суїцидальної активності (таблиці для спостереження)

Ситуаційні індикатори

Ситуацією суїцидального ризику може стати будь-яка ситуація, що сприймається підлітком як психологічна криза, тобто незвична складна життєва ситуація, яка супроводжується негативними переживаннями і для вирішення якої не вистачає власних ресурсів.

Типові ситуації:

Поведінкові індикатори

Підліток:

Емоційні індикатори

У підлітка виявляються:

Комунікативні індикатори

Понад дві третини осіб, які здійснюють суїцид, словесно повідомляють про свій намір. Переважно це завуальовані або відверті розмови  про самогубство, про своє бажання  відпочити від "поганого" життя, про свою нікчемність, безпорадність, безнадійне положення.

Підліток може:

Зазначені індикатори суїцидальної активності містять по 10 ознак. Вони можуть бути виявлені шляхом спостереження і зафіксовані у відповідних стовпчиках наведених таблиць. Підліток з будь-якими ознаками суїцидальної активності повинен знаходитися під постійним наглядом дорослих. Зрозуміло, що таке спостереження має бути ненав’язливим  і тактовним.

 Поради психолога НАПЕРЕДОДНІ ІСПИТУ

Багато хто вважає: для того, щоб пов­ністю підготуватися до іспиту, не вистачає лише однієї, останньої перед ним ночі. Це неправильно. Ви вже втомилися, і не треба себе перенапружувати. Навпаки, з вечора перестаньте готуватися, прийміть душ, прогуляйтеся. Виспіться якнайкраще, аби встати відпочилим, із відчуттям свого здоров'я, сили, з «бойовим» настроєм. Адже іспит — це своєрідна боротьба, в якій варто проявити себе, показати свої сили та здіб­ності.

У пункт складання іспиту приходьте без запізнень, краще — за півгодини до початку тестування. Опануйте свої емоції, зберіться з думками. Сміливо заходьте до аудиторії. Не сумнівайтеся, усе вийде. Сядьте зручно, випряміть спину. Подумайте про те, що ви вищі за всіх, розумніші й у вас усе вийде. Зосередьтеся на словах: «Я спокійний, я абсолютно спокійний». Повторіть їх без поспіху, кілька разів. Думок відганяти не треба, оскільки це викличе додаткове напруження. На завершення стисніть руки в кулаки.

Виконайте дихальні вправи:

•    сядьте зручно;

•    глибокий вдих через ніс (4—6 секунд);

• затримка дихання (2—3 секунди), потім видих.

Наведемо декілька універсальних рецептів для успішнішої тактики виконання тестування.

Зосередьтеся! Після виконання попередньої частини тестування (заповнення бланків), коли ви з'ясували всі незрозумілі для себе моменти, спробуйте зосередитися і забути про людей довкола. Для вас мають існувати лише текст завдань і годинник, що регламентує час тесту. Кваптеся без поспіху! Жорсткі рамки часу не мають впливати на якість ваших відповідей. Перед тим, як вписати відповідь, перечитайте запитання двічі і переконайтеся, що ви правильно зрозуміли його суть.

Почніть із легких завдань! Почніть відповідати на ті запитання, в яких ви не сумніваєтеся, не зупиняйтеся на тих, які можуть викликати довгі роздуми. Тоді ви заспокоїтеся, думки стануть яснішими і чіткішими, увійдете до робочого ритму. Ви ніби звільнитеся від нервозності, і вся ваша енергія потім спрямується на складніші запитання.

Пропускайте! Треба навчитися пропускати складні або незрозумілі завдання. Пам'ятайте: у тексті завжди знайдуться такі запитання, з якими ви неодмінно впораєтеся. Просто безглуздо недобрати балів лише тому, що ви не дійшли до «своїх» завдань, а застрягли на тих, які викликають ускладнення.

Читайте завдання до кінця! Не прагніть зрозуміти умови завдання «за першими словами» і добудувати кінцівку у власній уяві. Це певний спосіб припуститися прикрих помилок в найлегших запитаннях.

Думайте лише про поточне завдання! Коли ви бачите нове завдання, забудьте все, що було в попередньому. Зазвичай завдання в тестах не пов'язані одне з одним, тому знання, які ви застосували в одному, як правило, не допомагають, а лише заважають концентруватися і правильно вирішити нове завдання. Ця порада дає й інший безцінний психологічний ефект — забудьте про невдачу в минулому завданні (якщо воно виявилося заважким). Думайте лише про те, що кожне нове завдання — це шанс набрати бали.

Виключайте! Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати одразу правильний варіант відповіді, а послідовно виключати ті, які явно не підходять. Метод виключення дозволяє сконцентрувати увагу на одному-двох варіантах, а не на всіх п'яти-семи (що набагато важче).

Заплануйте два кола! Розрахуйте час так, щоб за дві третини всього відведеного часу пройтися по всіх легких завданнях («перше коло»). Тоді ви встигнете набрати максимум балів на легких завданнях, а потім спокійно повернетеся і подумаєте над складнішими, які спочатку довелося пропустити («друге коло»).

Перевірте! Залиште час для перевірки своєї роботи, принаймні, аби встигнути переглянути і помітити явні помилки.

Вгадуйте! Якщо ви не впевнені у виборі відповіді, але інтуїтивно можете віддати перевагу якійсь, то інтуїції слід довіряти! При цьому вибирайте такий варіант, який, на ваш погляд, більш імовірний.

Не засмучуйтеся! Прагніть виконати всі завдання, але пам'ятайте, що на практиці це нереально. Враховуйте, що тестові завдання розраховані на максимальний рівень складності, і кількість вирішених вами завдань може виявитися цілком достатньою для гарної оцінки.

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ПСИХОЛОГІЧНО

Для того, щоб у кризовій ситуації не втрачати голови, необхідно не ставити перед собою надзавдань і надмети. Не варто чекати, доки ситуація стане катастрофічною. Починайте готуватися до іспитів заздалегідь, Помалу, по частинах, спокійно.

Якщо дуже важко зібратися з силами і з думками, спробуйте запам'ятати спочатку найлегше, а потім переходьте до вивчення складного матеріалу.

Щодня виконуйте вправи на зняття напруження, втоми, на розслаблення.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВТОМИЛИСЯ ОЧІ?

Виконайте дві будь-які вправи:

•    погляньте по черзі вгору-вниз (25 с), ліворуч-праворуч (15 с);

•    напишіть очима своє ім'я, по батькові, прізвище;

•    фіксуйте погляд то на віддаленому предметі (20 с), то на аркуші паперу перед собою (20 с);

•    намалюйте очима квадрат, трикутник — спочатку за годинниковою стрілкою, потім навспак.

РЕЖИМ ДНЯ

Поділіть день на три частини:

•    готуйтеся до іспитів 8 годин на день;

•    займайтеся спортом, гуляйте, сходіть на дискотеку, потанцюйте — 8 годин;

•    спіть не менше 8 годин, якщо хочете чи треба, влаштуйте собі тиху годину після обіду.

ЯК КРАЩЕ ХАРЧУВАТИСЯ

Харчування має бути 3—4-разовим, калорійним і багатим на вітаміни. Споживайте волоські горіхи, молочні продукти, рибу, м'ясо, овочі, фрукти, шоколад. Ще одна порада: перед іспитами не слід наїдатися.

ЯК ЛЕГШЕ ЗАПАМ'ЯТОВУВАТИ

1.Не завжди що більший обсяг матеріалу, то важче його запам'ятати. Великий уривок вивчати корисніше, ніж короткий вислів.

2.Запам'ятати легше те, що розумієш.

3. Розподілене заучування краще від концентрованого. Учіться з перервами, а не все підряд, краще помалу, ніж одразу.

4. Більше часу витрачайте на повторення по пам'яті. Це ефективніше за просте багаторазове читання.

5. Якщо працюєте із двома матеріалами — великим і меншим — розумно починати з більшого.

ЯК ПІДТРИМАТИ ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ

1.       Чергуйте розумову і фізичну працю.

2.       У гімнастичних вправах перевагу слід віддавати перекиду, свічці, стійці на голові, оскільки посилюється притік крові до клітин мозку.

3.       Бережіть очі, робіть перерву кожні 20— 30 хвилин (відвести очі від книги, поглянути вдалину).

4.       Мінімум телепередач!

ЯК УНИКНУТИ ХВИЛЮВАНЬ

1.Запишіть на аркуші паперу, що вас непокоїть. Покладіть його під подушку або в ящик столу на сім днів. Доти, можливо, проблема вирішиться сама собою або її вже розв'яжете ви.

2.Запитаєте себе: «Чи допомагає хвилювання впоратися із ситуацією?». Коли ви зрозумієте, що ні, придумайте щось, що дійсно могло б зарадити.

3.Якщо ви можете порадитися з батьками, зробіть це. Попросіть їх підтримати вас. Якщо ви не можете поговорити з батьками, знайдіть іншого дорослого, якому ви довіряєте, і поговоріть з ним або нею. Удвох ви, напевно, придумаєте розумний план, як впоратися з вашими хвилюваннями.

4.Пам'ятайте: занепокоєння — це емоція, а не метод вирішення проблем.

5.Якщо ваші переживання стали нав'яз­ливими, зверніться до шкільного психолога.

пункт складання іспиту приходьте без запізнень, краще — за півгодини до початку тестування. Опануйте свої емоції, зберіться з думками. Сміливо заходьте до аудиторії. Не сумнівайтеся, усе вийде. Сядьте зручно, випряміть спину. Подумайте про те, що ви вищі за всіх, розумніші й у вас усе вийде. Зосередьтеся на словах: «Я спокійний, я абсолютно спокійний». Повторіть їх без поспіху, кілька разів. Думок відганяти не треба, оскільки це викличе додаткове напруження. На завершення стисніть руки в кулаки.

Виконайте дихальні вправи:

сядьте зручно;

глибокий вдих через ніс (4—6 секунд);

•затримка дихання (2—3 секунди), потім видих.

Наведемоуніверсальних рецептівПочніть відповідати на ті запитання, в яких ви не сумніваєтеся, не зупиняйтеся на тих, які можуть викликати довгі роздуми. Тоді ви заспокоїтеся, думки стануть яснішими і чіткішими, увійдете до робочого ритму. Ви ніби звільнитеся від нервозності, і вся ваша енергія потім спрямується на складніші запитання.

Пропускайте!

Читайте завдання до кінця!Багато завдань можна швидше вирішити, якщо не шукати одразу правильний варіант відповіді, а послідовно виключати ті, які явно не підходять. Метод виключення дозволяє сконцентрувати увагу на одному-двох варіантах, а не на всіх п'яти-семи (що набагато важче).

Заплануйте два кола! Якщо ви не впевнені у виборі відповіді, але інтуїтивно можете віддати перевагу якійсь, то інтуїції слід довіряти! При цьому вибирайте такий варіант, який, на ваш погляд, більш імовірний.

Не засмучуйтеся!

1. 22-25 квітня в школі проходив Тиждень психології

   

   

    Конкурс колажів: «Яким ми бачимо наш клас»

    

   Акція «Мені приємно сказати школі»

      психогеометричний портрет класу

^{конкурс "Поясни слово"}

вересень 2014

«Проблеми адаптації першокласників до навчання в школі»

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте значною мірою залежить від батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога.

Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом нової діяльності (навчальної а не ігрової). У житті дитини змінюються все:  обов'язки, оточення, режим. Це „ кризовий період” у житті дитини, і ця її „ криза” виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації  до шкільного життя у дітей триває по різному – від 2 тижнів до 2 – 3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психологічними особливостями та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному  рівень готовності до школи, або „шкільної зрілості”

Причинами шкільної дезадаптації частіше є неправильні методи виховання у сім'ї або порушення системи стосунків у школі.

До виховних помилок батьків належать:

-         надмірно завищені сподівання щодо навчальної успішності дитини, внаслідок чого будь – яка невдача сприймається нею неадекватно;

-         розмови про вади вчительки або недоліки школи замість акцентування  уваги дитини на приємних моментах;

-         часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, пов'язане зі школою, втрачає для неї щонайменшу привабливість;

Декілька порад щодо режиму дня:

-         12 годин сну з урахуванням обіду (1- 1,5 год.) для поновлення сил;

-         після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2 – 3 години відпочити. Найпродуктивніший час для приготування уроків з 15 до 16 годин. Зайняття  ввечері безрезультатні.

-         Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідно 10 – 15 хвилин перерви.

-         Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість працювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка („не хвилюйся, все вийде”, „давай розбиратися разом”), похвала, навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках ( „не дарма з письма в тебе одні „2” та „3”)

  Якщо ви будете дотримуватись нижче вказаних побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

Поради батькам щодо запобігання шкільної дезадаптації

-         формуйте позитивне ставлення до школи;

-         виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;

-         формуйте адекватну самооцінку;

-         не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;

-         навчайте етичних норм спілкування з однокласниками та дорослими;

-         привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річні дитині;

-         хваліть частіше, а не докоряйте;

-         частіше згадуйте себе в дитячому віці;

     -     любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, як вона є.

жовтень 

06.10.2014 - 11.10.2014 в школі проходив тиждень психології

10 жовтня День психологічного здоров'я

учні 8-х класів підготували ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТЕАТР, в якому розкрили проблему комп'ютерної залежності учнів.

сценка "Чому мама хвилюється"

   консультація для учнів 3-х, 4-х, 5-х  класів "Безпечний інтернет"

консультація: " КІБЕРЗАЛЕЖНІСТЬ"

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ:ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО У СТОСУНКАХ ІЗ ДІТЬМИ

Що може вважатися порушенням прав дітей через психологічне насильство у стосунках:

1.            Вимагати від дитини виправити свої дії, свою поведінку під тиском групи: «А тепер пообіцяй усім нам тут, зараз, що ти так більше не робитимеш».

2.            Засуджувати дитину перед дорослими чи іншими дітьми, особливо у фамільярному тоні: «А тепер, дорогенький, розповідай нам, як усе сталося».

3.            Обговорювати дії дитини у її присутності без її на те згоди.

4.            Ображати батьків, друзів дитини у її присутності.

5.            Шантажувати дитину своїм здоров'ям або погрозами заподіяти щось собі.

6.            Докоряти дитині тим, що її народження було небажаним: «І навіщо я тебе народила?».

7.            Клясти дитину: «А щоб ти...».

8.            Давати негативну оцінку одному з батьків, приписуючи дитині таку ж рису: «Ти виростеш таким же брехуном, як і твій батько».

9.            Вимагати від дитини гарних результатів у навчанні чи інших діях, обіцяючи за це певну винагороду: «Якщо ти будеш слухатись, я куплю тобі...».

10.        Робити з любові до дитини предмет торгу чи покарання — позбавляти дитину безумовної любові. «За це я тебе люблю..., а за це не люблю». Важливо пояснити, як дитина може виконати таку дію краще. Ще ефективніше — навчити.

11.        Погрожувати дитині покаранням: «Якщо ти не виконаєш ... негайно, я не знаю, що з тобою зроблю».

12.        Вживати щодо дитини брутальні вислови: «З таким нахабою я не хочу й розмовляти!».

13.        Вживати образливі слова та дії щодо статі дитини: «Чого це ти рюмсаєш, як дівчисько?».

14.        Брати у дитини речі без її згоди, а надто — відбирати: «Ти сам віддаси мені це, чи мені застосувати силу?».

15.        Втручатися у листування дитини без її згоди.

16.        Нав'язувати певні форми поведінки, дії, навіть виправдані мораллю суспільства: «Ти забов'язаний бути чесним», «Я вимагаю від тебе бути порядним». Вимагати можна лише від себе, але краще — давати зразки порядності.

17.        Виганяти дитину з кімнати за порушення «дисципліни». Варто казати таке тактовніше: «Обдумай свої дії, якщо тобі це потрібно. Можеш на деякий час вийти до спальні».

18.        Діяти всупереч концепції психологічного захисту дитини в освітніх закладах, заснованій на документах Державної національної програми «Освіта». Ефективність роботи педагога із захисту психічного здоров'я дитини визначається, перш за все, тим, наскільки він може забезпечити психологічні умови, що сприяють повноцінному розвитку вихованців.